Проблеми транскордонного переміщення об'єктів інтелектуальної власності
- Всі публікації
Єременко А.В. // Матеріали наук. конф. "Міжнародна інтеграція та інформаційне товариство". - К.: Наук.-дослід. інститут міжн. відносин
НАУ, 2005.
Сучасні реалії потребують нових підходів до законодавчого вирішення проблеми на міжнародному рівні, перш за все у зв'язку із розширенням можливостей використання об'єктів права інтелектуальної власності у нових високотехнологічних сферах, у тому числі в умовах глобальних мереж, а також у зв'язку із появою нових об'єктів, що охороняються нормами права інтелектуальної власності, подальшим розвитком супутникового і кабельного мовлення, електронної доставки документів, так званими «транскордонними» порушеннями прав інтелектуальної власності тощо.
Законодавство в сфері інтелектуальної власності розвивається водночас із розвитком технології та науки. Основною метою правового регулювання у цій сфері є забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності. Крім того, без врегулювання питань щодо створення, використання та захисту прав інтелектуальної власності будуть неможливими ані міжнародна співпраця у галузі культури, ані наукові дослідження практично у всіх сферах людських знань, в тому числі, у галузях медицини та цифрових технологій.
Інтересам всіх учасників ринку інтелектуальної власності більше за все відповідає забезпечення максимально широкого доступу громадян до інтелектуальних цінностей. У зв'язку з цим, основні зусилля повинні бути спрямовані зовсім не на заборону використання об'єктів інтелектуальної власності, а на розробку нових принципів правового та економічного врегулювання відносин всіх суб'єктів ринку у цій сфері. Це забезпечить кожному його учаснику одержання того, у чому він зацікавлений: споживачам - зручний доступ до інтелектуальних цінностей, власникам прав - достатній комерційний прибуток, авторам - справедливу винагороду.
У сучасному суспільстві все більш важливими стають економічні методи врегулювання відносин між суб'єктами права інтелектуальної власності та споживачами «інтелектуальної продукції». Такі методи сприяють взаємодії різних інститутів права інтелектуальної власності, дозволяють зберегти досягнутий рівень захисту прав у відношенні традиційних способів використання об'єктів інтелектуальної власності, та розвивати нові ефективні способи реалізації прав інтелектуальної власності в умовах високотехнологічного виробництва. Застосування цих методів дозволить врахувати інтереси всіх зацікавлених сторін у цьому процесі.
Сьогодні, коли апріорним фактом стала неможливість економічного зростання за рахунок натуральних показників, тенденції такі, що саме галузі, які пов'язані з розробкою та реалізацією об'єктів інтелектуальної власності, починають відігравати провідну роль в міжнародних економічних відносинах. Характерною ознакою цих відносин є зростаюча інтернаціоналізація та глобалізація. Передача об'єктів інтелектуальної власності між окремими країнами здійснюється шляхом продажу патентів та ліцензій, науково-технічних ідей та ноу-хау, імпорту-експорту нового технологічного обладнання, продажу прав на засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції, виконування робіт або надання послуг (товарні знаки, фірмові найменування, знаки обслуговування).
Широко також розвиваються і некомерційні форми міжнародного переміщення об'єктів інтелектуальної власності за допомогою міжнародних наукових конференцій, угод про спільні науково-дослідні роботи з іноземними організаціями, практика безкоштовних передач країнами та фірмами своїх розробок та ноу-хау. В той же час, сьогодні, коли всі вітчизняні підприємці орієнтовані на короткі схеми примноження капіталу, об'єкти інтелектуальної власності, які потребують довгострокового інвестування, не знаходять адекватного попиту всередині країни. Проте стійкий попит на продукти інтелектуальної діяльності вітчизняних винахідників та розробників існує за кордоном.
Безумовно, в силу об'єктивних законів ринку вітчизняний інтелектуальний товар (продукт) зосереджується там, де на нього є платоспроможний попит, з іншої сторони, здійснюється переміщення об'єктів інтелектуальної власності і в зворотному напрямку. Вітчизняні організації придбають за кордоном права на використання товарних знаків, фірмових найменувань, права на використання аудіовізуальних творів, ліцензії на виробництво споживчих товарів.
Одним з джерел вивезення грошових коштів за кордон в країнах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються (це стосується і України), є імпорт фіктивних об'єктів інтелектуальної власності та/або імпорт об’єктів інтелектуальної власності по завищеній вартості. Основним недоліком цього є те, що з країни вивозяться грошові кошти і відбувається це, як правило, великих розмірах. З іншої сторони, відбувається експорт об'єктів інтелектуальної власності. Недоліком цього є те, що під час експорту країна може втратити цінні об'єкти інтелектуальної власності, насамперед, у вигляді ноу-хау та наукових відкриттів, які можуть представляти державні інтереси. Ще одним з проявів експорту об'єктів інтелектуальної власності є легалізація оптових коштів. Це є більш позитивним, ніж негативним фактором. З однієї сторони - відбувається повернення грошових коштів з-за кордону, тобто в країну поступають грошові кошти, які можуть бути інвестовані в розвиток економіки країни, а з іншої - відбувається легалізація «чорного» капіталу. Для запобігання цьому необхідно створити дієвий інститут інтелектуальної власності, який би відповідав міжнародним нормам та однією з функцій якого було б визначення саме цінності об'єктів інтелектуальної власності, і в залежності від цього визначення вартості на підставі якої нараховується мито.
На нашу думку, головна проблема полягає в тому, що всі ці міжнародні операції з об'єктами інтелектуальної власності здійснюються у відсутності чіткої правової процедури, яка регламентує переміщення через кордон саме об’єктів інтелектуальної власності. Вона включає в себе: неможливість чіткого значення та контролю вартості у зв'язку з відсутністю нормативно-правового регулювання питань, пов'язаних з необхідністю здійснення оцінки, а також методики оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності; посилення системи ліцензування та системи оцінки об'єктів інтелектуальної власності; неоднозначне тлумачення митними органами бази оподаткування для нарахування митних платежів при переміщенні через митний кордон об'єктів інтелектуальної власності; слабкий митний механізм виявлення порушників прав на об'єкти інтелектуальної власності та засобів, спрямованих на запобігання цих порушень.
Впровадження та прийняття цих заходів дозволить уникнути відставання країни у галузі, яка прогресує швидше за інші галузі світової економіки - торгівлі об'єктами інтелектуальної власності.
Сучасні реалії потребують нових підходів до законодавчого вирішення проблеми на міжнародному рівні, перш за все у зв'язку із розширенням можливостей використання об'єктів права інтелектуальної власності у нових високотехнологічних сферах, у тому числі в умовах глобальних мереж, а також у зв'язку із появою нових об'єктів, що охороняються нормами права інтелектуальної власності, подальшим розвитком супутникового і кабельного мовлення, електронної доставки документів, так званими «транскордонними» порушеннями прав інтелектуальної власності тощо.
Законодавство в сфері інтелектуальної власності розвивається водночас із розвитком технології та науки. Основною метою правового регулювання у цій сфері є забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності. Крім того, без врегулювання питань щодо створення, використання та захисту прав інтелектуальної власності будуть неможливими ані міжнародна співпраця у галузі культури, ані наукові дослідження практично у всіх сферах людських знань, в тому числі, у галузях медицини та цифрових технологій.
Інтересам всіх учасників ринку інтелектуальної власності більше за все відповідає забезпечення максимально широкого доступу громадян до інтелектуальних цінностей. У зв'язку з цим, основні зусилля повинні бути спрямовані зовсім не на заборону використання об'єктів інтелектуальної власності, а на розробку нових принципів правового та економічного врегулювання відносин всіх суб'єктів ринку у цій сфері. Це забезпечить кожному його учаснику одержання того, у чому він зацікавлений: споживачам - зручний доступ до інтелектуальних цінностей, власникам прав - достатній комерційний прибуток, авторам - справедливу винагороду.
У сучасному суспільстві все більш важливими стають економічні методи врегулювання відносин між суб'єктами права інтелектуальної власності та споживачами «інтелектуальної продукції». Такі методи сприяють взаємодії різних інститутів права інтелектуальної власності, дозволяють зберегти досягнутий рівень захисту прав у відношенні традиційних способів використання об'єктів інтелектуальної власності, та розвивати нові ефективні способи реалізації прав інтелектуальної власності в умовах високотехнологічного виробництва. Застосування цих методів дозволить врахувати інтереси всіх зацікавлених сторін у цьому процесі.
Сьогодні, коли апріорним фактом стала неможливість економічного зростання за рахунок натуральних показників, тенденції такі, що саме галузі, які пов'язані з розробкою та реалізацією об'єктів інтелектуальної власності, починають відігравати провідну роль в міжнародних економічних відносинах. Характерною ознакою цих відносин є зростаюча інтернаціоналізація та глобалізація. Передача об'єктів інтелектуальної власності між окремими країнами здійснюється шляхом продажу патентів та ліцензій, науково-технічних ідей та ноу-хау, імпорту-експорту нового технологічного обладнання, продажу прав на засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції, виконування робіт або надання послуг (товарні знаки, фірмові найменування, знаки обслуговування).
Широко також розвиваються і некомерційні форми міжнародного переміщення об'єктів інтелектуальної власності за допомогою міжнародних наукових конференцій, угод про спільні науково-дослідні роботи з іноземними організаціями, практика безкоштовних передач країнами та фірмами своїх розробок та ноу-хау. В той же час, сьогодні, коли всі вітчизняні підприємці орієнтовані на короткі схеми примноження капіталу, об'єкти інтелектуальної власності, які потребують довгострокового інвестування, не знаходять адекватного попиту всередині країни. Проте стійкий попит на продукти інтелектуальної діяльності вітчизняних винахідників та розробників існує за кордоном.
Безумовно, в силу об'єктивних законів ринку вітчизняний інтелектуальний товар (продукт) зосереджується там, де на нього є платоспроможний попит, з іншої сторони, здійснюється переміщення об'єктів інтелектуальної власності і в зворотному напрямку. Вітчизняні організації придбають за кордоном права на використання товарних знаків, фірмових найменувань, права на використання аудіовізуальних творів, ліцензії на виробництво споживчих товарів.
Одним з джерел вивезення грошових коштів за кордон в країнах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються (це стосується і України), є імпорт фіктивних об'єктів інтелектуальної власності та/або імпорт об’єктів інтелектуальної власності по завищеній вартості. Основним недоліком цього є те, що з країни вивозяться грошові кошти і відбувається це, як правило, великих розмірах. З іншої сторони, відбувається експорт об'єктів інтелектуальної власності. Недоліком цього є те, що під час експорту країна може втратити цінні об'єкти інтелектуальної власності, насамперед, у вигляді ноу-хау та наукових відкриттів, які можуть представляти державні інтереси. Ще одним з проявів експорту об'єктів інтелектуальної власності є легалізація оптових коштів. Це є більш позитивним, ніж негативним фактором. З однієї сторони - відбувається повернення грошових коштів з-за кордону, тобто в країну поступають грошові кошти, які можуть бути інвестовані в розвиток економіки країни, а з іншої - відбувається легалізація «чорного» капіталу. Для запобігання цьому необхідно створити дієвий інститут інтелектуальної власності, який би відповідав міжнародним нормам та однією з функцій якого було б визначення саме цінності об'єктів інтелектуальної власності, і в залежності від цього визначення вартості на підставі якої нараховується мито.
На нашу думку, головна проблема полягає в тому, що всі ці міжнародні операції з об'єктами інтелектуальної власності здійснюються у відсутності чіткої правової процедури, яка регламентує переміщення через кордон саме об’єктів інтелектуальної власності. Вона включає в себе: неможливість чіткого значення та контролю вартості у зв'язку з відсутністю нормативно-правового регулювання питань, пов'язаних з необхідністю здійснення оцінки, а також методики оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності; посилення системи ліцензування та системи оцінки об'єктів інтелектуальної власності; неоднозначне тлумачення митними органами бази оподаткування для нарахування митних платежів при переміщенні через митний кордон об'єктів інтелектуальної власності; слабкий митний механізм виявлення порушників прав на об'єкти інтелектуальної власності та засобів, спрямованих на запобігання цих порушень.
Впровадження та прийняття цих заходів дозволить уникнути відставання країни у галузі, яка прогресує швидше за інші галузі світової економіки - торгівлі об'єктами інтелектуальної власності.
Прокоментувати