Актуальність роботи. Сучасні реалії потребують нових підходів до вирішення проблеми регулювання прав нематеріальних активів (далі НМА) на міжнародному, національному та регіональному рівнях, перш за все у зв’язку із розширенням можливостей використання об’єктів НМА у нових високотехнологічних сферах, у тому числі в умовах глобальних мереж, а також у зв’язку із появою нових об’єктів, подальшим розвитком штучного інтелекту, електронної доставки документів, так званими «транскордонними» порушеннями прав інтелектуальної власності (далі ІВ) тощо.

Сьогодні, коли апріорним фактом стала неможливість економічного зростання за рахунок натуральних показників тенденції такі, що саме галузі, які пов’язані з розробкою та реалізацією об’єктів НМА, починають відігравати провідну роль в міжнародних економічних відносинах. Характерною ознакою цих відносин є зростаюча глобалізація та інтернаціоналізація. Трансфер НМА між країнами здійснюється шляхом продажу патентів та ліцензій, науково-технічних ідей та ноу-хау, імпорту-експорту високотехнологічного обладнання, продажу прав на засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції, виконання робіт або надання послуг (товарні знаки, фірмові найменування), що формує світовий ринок об’єктів ІВ, необхідною умовою розвитку якого є вдосконалення системи регулювання прав ІВ, насамперед на міжнародному, національному та регіональному рівнях.

Питання системи регулювання прав НМА відображені в працях Д. Андриссена, Г. Андрощука, О. Бутнік-Сіверського, М. Вачевського, В. Гавви, В. Дроб’язка, Л. Едвінсона, В. Жука, Р. Каплана, А. Клименка, Б. Лева, Л. Михайлової, Д. Нортона, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Н. Пузині, Р. Рейлі, І. Рєпіної, Г. Савіної, П. Салівана, О. Святоцького, О. Славкової, В. Тесакова, Р. Тиссена, О. Федоніна, Г. Цибульова та інші. Незважаючи на достатньо велику кількість проведених досліджень, залишаються невирішеними питання регулювання прав НМА на міжнародному, регіональному та національному рівнях, питання щодо визнання прав ІВ, розробки нових принципів економічного врегулювання відносин всіх суб’єктів ринку у цій сфері.

До сучасних систем регулювання і захисту прав НМА слід віднести систему відстеження авторських прав (напр., авторського права і договорів, які стосуються майнових прав на твір (авторські свідоцтва) за наступними критеріями: "Ключове слово", "Номер заявки", "Дата подання заявки", "№ охоронного документа", "Дата, з якої є чинними права", "Заявник", "Винахідник", "Власник", "Представник"), система перевірки патентної частоти та патентний пошук (винаходи, корисні моделі, промислові зразки), система пошуку та перевірки товарних знаків (торговельні марки) на тотожність і схожість, система перевірки для ЕОМ і БД, сорти рослин, штрих-коди, платформи для ліцензування контенту (ліцензія надає офіційний дозвіл на використання контенту, права на який належать іншим особам). 

Матеріал і результати досліджень. Важливість регулювання прав НМА дістала широке визнання, в першу чергу внаслідок зростання обсягів світової торгівлі. Виникнення попиту на нові види товарів, інтенсивний розвиток засобів зв’язку та інформаційних технологій призвів до появи нових питань щодо регулювання прав НМА.

Науково-технічний прогрес у другій половині ХХ століття набув таких темпів, а його плоди почали використовуватися в таких масштабах, що про нього невдовзі почали говорити як про науково-технічну революцію. І, безумовно, цей прогрес мав свої негативні сторони в тому сенсі, що набагато полегшив і здешевів недозволене копіювання аудіо- та відеопродукції та електронних виробів, продукції з відомими товарними знаками.

Протягом останніх двадцяти років рівень, обсяг та територіальні межі регулювання прав НМА значно розширилися, в першу чергу в сфері об’єктів ІВ. Не дивлячись на прийняту Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) [1], в Світовій організації торгівлі (СОТ) постійно ведуться дискусії щодо питань подальшої гармонізації системи ІВ, яка могла б замінити Угоду ТРІПС. Більше того, двосторонні та регіональні угоди між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, часто містять зобов’язання, які виходять за мінімальні рамки Угоди ТРІПС. 

Основні суперечності ведуться навколо питань щодо регулювання прав ІВ: представники розвинених країн стверджують, що права на ІВ є позитивним фактором ділової активності та життя суспільства, є рушієм технічного прогресу, вони також сприяють економічному зростанню та зниженню рівня бідності; представники країн, що розвиваються, навпаки стверджують, що сильні стандарти регулювання прав ІВ завдають шкоди процесу розвитку місцевої промисловості та технологіям, спричиняють зростання цін на ліки, а також збільшують вартість сільськогосподарської продукції, що негативно позначається на бідних верствах населення. 

Чимало країн, намагаючись розв’язати посталі проблеми, укладають нові договори щодо регулювання прав ІВ. Проте прийняття нових угод не призвело до будь-яких кардинальних змін, не став сильнішим захист проти «крадіжок» ІВ. Вони, як і конвенції, укладені раніше, регулювали тільки питання щодо визнання прав ІВ, і спеціально застерігали, що порядок регулювання прав ІВ, тобто процедура виконання відповідних норм, визначається винятково за національним законодавством країн-учасниць.

Національні системи регулювання прав ІВ передумовлені зобов’язаннями країн, що випливають з міжнародних та регіональних угод та конвенцій. Основним недоліком є те, що вони побудовані на так званій пропрієтарній теорії, і основна увага приділяється не регулюванню прав суб’єктів, а забезпеченню правового режиму об’єктів.

Національні системи регулювання прав ІВ країн характеризуються різноманітністю підходів щодо охорони цих прав, вони відображають традиції, навіть менталітет, структуру суспільства, його матеріальну основу. Тому конкретно виражений обсяг такого регулювання та вимоги до його надання є специфічними для кожної країни. Втім, все очевиднішими стають світові тенденції у напрямку гармонізації національних систем регулювання прав ІВ.

Так, країни, де передбачено регулювання прав ІВ, мають чимало різноманітних переваг: розширюється сфера знань, заохочується капіталовкладення у дослідження, надається допомога у розробку нових типів продукції, стимулюються інвестиційні та торговельні процеси. У пошуках нових ринків чи країн, на які можна поширити виробництво або збут, компанії спочатку звертають увагу на ті країни, де передбачено надійне регулювання прав ІВ. Часто компанії з міжнародною сферою діяльності не допускають, щоб певні технології чи інші види ІВ реалізовувалися на теренах країн, де відсутній захист власників прав, оскільки в такому разі треті сторони можуть розпорядитися цією власністю і несправедливо скористатися плодами зусиль, витрачених на розробку та маркетинг продукції. Збитки, що виникають внаслідок такого несанкціонованого використання, можуть бути дуже різними: втрачені можливості збуту на національному та зовнішніх ринках, втрата роялті, інші фінансові збитки, не кажучи вже про шкоду, якої зазнає репутація виробника. Отже, очевидно, що неадекватне регулювання прав ІВ служить бар’єром на шляху розвитку економічних відносин.

Збільшення попиту і розширення ринку ІВ відбувалося разом з іншим процесом, який, хоча і мав дещо інший характер, був породжений тими самими причинами. Чим ширше ставав ринок об’єктів ІВ, і що легше задовольнялися потреби такого ринку, то простіше, з технічної і практичної точки зору, було «вкрасти» права, які належали авторам і винахідникам. Це недостатньо просто заборонити. Ринковий прибуток від незаконного продажу надто великий; проста заборона нездатна призупинити такі дії, потрібні більш сильніші, ефективніші заходи.

Вочевидь, безліч країн не мали достатньо ефективної системи регулювання прав ІВ. У багатьох країн не було (і здебільшого нема і донині) необхідних судових органів, а інші державні органи навіть не зацікавлені в такому захисті. Тому, які б вичерпні і широкомасштабні конвенції стосовно визнання прав не приймалися, їхні позитивні наслідки дуже незначні.

У зв’язку з цим в багатьох країнах автори, винахідники та інші суб’єкти прав ІВ йшли шляхом створення спеціальних неурядових та громадських об’єднань, метою яких було захищати їхні права. Основними серед яких є Міжнародна асоціація з охорони промислової власності (AIPPI) [2], Міжнародна федерація винахідницьких організацій (IFIA) [3], Міжнародна федерація патентних повірених (FICPI) [4], Міжнародна асоціація власників товарних знаків (INTA) [5], Міжнародна федерація виробників фонограм (IFPI) [6],  Міжнародна конвенція товариств авторів і композиторів (CISAC) [7] та інші. Перевагою таких організацій є те, що маючи певні фінансові і людські ресурси, вони можуть досягнути ефективного захисту прав навіть тоді, коли окремим людям це було не до снаги.

Так в багатьох країнах діють національні закони, спрямовані на забезпечення регулювання прав ІВ, проте в цій галузі є значна кількість і регіональних угод, які деформують національні системи. Регіональна міждержавна система з регулювання прав ІВ – це міжнародна організація країн певного географічного регіону, які уклали угоду, що передбачає використання спільного законодавства у сфері регулювання прав ІВ.

Відповідно до вимог регіональних угод можна здійснити патентування і отримати охорону на відповідний об’єкт ІВ у ряді зарубіжних країн-учасниць конкретних регіональних угод. Сьогодні найбільш відомими та впливовими з них є: Європейське патентне відомство (ЄПВ) [8], Африканська організація інтелектуальної власності (OAPI) [9], Африканська регіональна організація з промислової власності (ARIPO) [10], Угода США, Мексики та Канади (USMCA) [11], Центральноамериканська угода з охорони промислової власності (UIA) [12], Угода про субрегіональну інтеграцію країн Андської групи [13], Відомство з інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO) [14] тощо.

Патентна кооперація є складовою частиною процесу регіонального економічного зближення, в ній приймають участь ті країни, які є учасниками того чи іншого регіонального інтеграційного угруповання. Отримання регіонального патенту дозволяє значно зменшити витрати, пов’язані з патентуванням в декількох країнах. За рахунок скорочення матеріальних та часових витрат полегшується процес патентування та досягається взаємодія національних систем. Тим самим пом’якшується територіальний характер прав на винаходи, який здатен створювати перешкоди на шляху досягнення основних свобод спільного ринку: свободи руху товарів та послуг та свободи конкуренції. Тому створення інституційних механізмів щодо оформлення прав на винаходи є закономірним результатом регіональної економічної інтеграції.

Найвпливовішою та найавторитетнішою регіональною патентною організацією в світі є Європейське патентне відомство засноване на Європейській патентній конвенції, яка набула чинності 5 жовтня 1973р. [15].  Патентування через ЄПВ дає змогу заявнику, подавши всього одну заявку, отримати патент у будь-якій країні-учасниці ЄПВ. Патенти, видані цією організацією, називаються Європейськими патентами. Важливою перевагою отримання європейського патенту, незважаючи на його високу вартість, є можливість отримати правову охорону для всіх країн патентування в однаковому обсязі. При цьому система не скасовує національної патентної процедури, а національне патентне відомство будь-якої країни-учасниці ЄПК може визнати європейський патент недійсним.

У 2023р. до ЄПВ надійшло 199275 заявок, що на 2,9% більше порівняно з минулим роком і є найвищою кількістю на сьогодні. У 2023 році до п’ятірки країн походження європейських патентних заявок увійшли США, Німеччина, Японія, Китай і Республіка Корея [16]. Разом з тим, слід зазначити, що діяльність ЄПВ не обмежена питаннями співробітництва країн Європи. Зокрема, ця організація приймає участь в розробці проекту Договору ВОІВ про патентні закони [17]. Значна увага в діяльності ЄПВ також приділяється різним програмам допомоги країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою, яку вона здійснює разом з ВОІВ та іншими спеціалізованими патентними відомствами. Приблизно 80% патентів в світі обробляється та видається ЄПВ, Японським патентним відомством, Корейським офісом інтелектуальної власності, Національним управлінням інтелектуальної власності Китайської Народної Республіки та офісом патентів і торгових марок США [18]. Тому з 1983 р. ці структури здійснюють спільну роботу з автоматизації процесу обробки патентної інформації та створенню відповідних баз даних. Таким чином, досягнення та досвід, які отримані ЄПВ щодо забезпечення процесів патентної кооперації країн Західної Європи, використовується як міжнародними організаціями, так і національними патентними відомствами країн світу.

Діяльність регіональних патентних організацій вузькоспеціалізована та має за мету видачу регіонального патенту, який діє як національний в тих країнах-членах, для яких він є виданим. Основна мета їх створення – видача регіональних патентів. Таким чином, інформаційна, нормотворча та контрольна функції, які притаманні іншим міжнародним організаціям, не мають великого значення в діяльності ЄПВ.

З метою вдосконалення європейської системи патентування прийнято рішення щодо створення єдиної патентної системи ЄС. Нова патентна система повинна значно спростити й здешевіти процедуру подачі заявок і реєстрації патентів, що буде сприяти підвищенню конкурентоспроможності європейських компаній, особливо високотехнологічних, на міжнародному ринку.

Слід також зазначити, що органічною частиною регіональної системи регулювання прав ІВ є також директиви ЄС, положення яких істотно впливають на розробку нових як міжнародних договорів, так і національних законодавчих актів на різних континентах. До основних директив ЄС належать: Директива Ради ЄС «Про правову охорону комп’ютерних програм» №2009/24/EC [19], Директива Ради ЄС «Про координацію деяких положень авторського права і суміжних прав при застосуванні їх до супутникового мовлення та кабельної ретрансляції» №93/83/EEC [20], Директива Ради ЄС «Про узгодження термінів захисту авторського права і окремих суміжних з ним прав» №2006/116/EC [21], Директива Європейського парламенту і Ради ЄС «Про правову охорону баз даних» № 96/9/EC [22] тощо.

Міждержавні організації, що займаються питаннями патентної кооперації, були створені і в рамках африканського регіонального співробітництва. Слід зазначити, що ці організації не належать до патентних організацій в чистому вигляді. Значна частина їх діяльності присвячена регіональним патентам, але займаються вони і іншими питаннями ІВ. В 1962 р. була підписана Лібревільська угода, яка заснувала Африканську та Малагасійську службу з охорони промислової власності. Потім ця угода була переглянута, в результаті чого в 1982 р. була створена Африканська організація інтелектуальної власності (OAPI). Країнами-членами OAPI були франкомовні країни Західної та Центральної Африки і станом на 2024 р. кількість їх складає 17 країн. OAPI видає охоронні документи на винахои, товарні знаки та промислові зразки. Крім того, згідно Бангійської угоди (1977 р.) OAPI займається питаннями охорони промислових зразків, фірмових найменувань, географічних зазначень та авторського права. Слід підкреслити, що OAPI – єдина регіональна організація, яка займається таким широким колом проблем ІВ [23].

В 1973 р. була укладена Лусакська угода про створення Організації промислової власності англомовних країн Африки, перейменованої в 1985р. в Африканську регіональну організацію інтелектуальної власності (ARIPO) і станом на 14 липня 2022 р. кількість їх складає 22 країни [24]. В її компетенцію входить видача регіональних патентів, регіональна реєстрація промислових зразків, а також розробка проектів національних законів з питань ІВ.

Крім вище перерахованих регіональних організацій є й інші інституційні механізми, створені в різних регіонах світу. Іншим прикладом регіонального співробітництва регулювання прав ІВ є Угода США, Мексики та Канади (USMCA), яка замінила Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (NAFTA) та є генеральною торговельною угодою між цими країнами і набула чинності 1 липня 2020 року. В  цій угоді встановлюються загальні положення внутрішнього та міжнародного режимів забезпечення прав ІВ. Наслідком дії угоди стало модернізація законів з ІВ в Мексиці, що позитивно позначилось на економіці США.

Актуальність розробки та впровадження заходів захисту від багатостороннього впливу контрафактної продукції обумовлена тим, що в умовах глобалізації світового економічного простору контрафактні товари, які містять об’єкти ІВ, переміщуються через державні кордони без суттєвих перешкод. Це створює несприятливу ситуацію на ринках навіть в країнах, де існує достатній рівень регулювання прав ІВ. Для уникнення подібного явища необхідна співпраця всіх країн світу у боротьбі з піратством, а також створення спеціалізованих судових органів з питань ІВ.

Головними причинами, які заважали «законному» ринку, були такі: внаслідок численних порушень прав ІВ падала довіра до «справжніх» товарів і послуг; у зв’язку з тим, що на ринках багатьох країн продавалися дешеві контрафактні товари, доступ до ринку цих країн для справжніх товарів обмежувався, тому що ніхто не хотів купувати справжні (і тому дорогі) товари; «падіння довіри» до «справжніх», «законних» товарів і послуг призводило до зростання нестабільності на ринку і загального ускладнення процесів як зовнішньої, так і внутрішньої торгівлі.

Поступово в найбільш потужних торгових країнах сформувалась ідея про укладення спеціальної угоди для ефективного захисту ІВ. Ці країни почали готувати підґрунтя для створення такого міжнародного режиму, який би усунув або звів до мінімуму ті негативні наслідки, які спричиняють постійні  порушення прав ІВ. Японія першою була стурбована великою кількістю підробок електротехніки та електроніки. Країни ЄС (насамперед Італія і Франція) хотіли зменшити ті економічні втрати, яких вони зазнавали внаслідок торгівлі виробами «індустрії мод». США, які є одним з найбільшим виробником високотехнологічної та іншої інтелектуальної продукції, так і величезним ринком для такої продукції, обіцяли розпочати обмеження міжнародної торгівлі взагалі, якщо не буде досягнуто домовленості щодо стандартів регулювання прав ІВ.

Слід зазначити, що серед країн світової спільноти найбільш активну позицію в боротьбі з піратством займають США. За ініціативою США здійснюється суворий контроль над дотриманням міжнародних норм у сфері регулювання прав ІВ на міжнародному, регіональному та національному рівнях. Наслідком є щорічне формування списків країн з найбільш високим рівнем порушень прав ІВ. Існують «Список пильного спостереження» та «Список спостереження» в залежності від становища щодо дотримання прав ІВ в країнах. Ініціатива США відносно встановлення уніфікованої глобальної системи регулювання прав ІВ пов’язана з прагненням захистити американський бізнес від фактів порушення прав ІВ, які стають все більш розповсюдженим явищем в багатьох країнах. В першу чергу це стосується виробництва програмних засобів, аудіо- та відеопродукції, що найбільш страждають через поширення піратства в мережі Інтернет.

Але, незважаючи на спільні зусилля світової спільноти в боротьбі з контрафакцією, що реалізується на національному та регіональному рівнях, піратство поширюється і стає глобальною проблемою. В останній спільній доповіді про загальний масштаб і масштаби злочинів у сфері ІВ підраховано, що обсяг міжнародної торгівлі контрафактною та піратською продукцією склав приголомшливі 464 мільярди доларів США, або 2,5% світової торгівлі. У глобальному масштабі ОЕСР оцінює підробку як ВВП таких країн, як Австрія та Бельгія [25].

Таке становище викликає занепокоєння багатьох країн, реакцією на що в США була Резолюція, що визнає важливість товарних знаків в економіці та їх роль у захисті безпеки споживачів, визначивши липень 2024 року «Національним місяцем боротьби з підробками та освіти та обізнаності споживачів» [26].

 Метою Резолюції є розв’язання наступних питань: досягнення загального порозуміння проблеми контрафакції та її економічних і соціальних наслідків; розробка заходів щодо зниження рівня контрафакції, посилення законодавства в боротьбі з підробками та його дотримання; вдосконалення співробітництва та координації на національному, регіональному та міжнародному рівнях між різними органами влади та промисловими групами, які намагаються протидіяти розповсюдженню контрафактної продукції. Основну увагу було зосереджено на безпосередньому зв’язку поширення торгівлі контрафактними товарами з такими негативними явищами як: підвищення рівня корупції в публічному та приватному секторах; захоплення виробництва, розповсюдження та продаж контрафактних товарів злочинними організаціями; використання терористичними організаціями прибутків контрафактного бізнесу для фінансування своєї діяльності. Як результат, це ще раз свідчить, що підробка товарів і товарних знаків є зростаючою загрозою НМА, економічного розвитку, безпеки та здоров’я споживачів у багатьох країнах світової спільноти.

Серед нових соціально-економічних та правових механізмів, які можуть сприяти захисту прав НМА можна виділити наступні: інтернаціоналізація сучасного бізнесу і, перш за все, інформаційна підтримка систем менеджменту та маркетингу пов’язані з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, що призвело до появи «нових» об’єктів ІВ – програмні продукти, бази даних, доменні імена; захист вказаних об’єктів ІВ повинен бути організований з урахуванням специфіки інформаційної інфраструктури: екстериторіальність і відсутність єдиного правового простору; віртуальний характер та мобільність інформаційних об’єктів; складність доказу неправомірного використання об’єктів ІВ; існуюча законодавча база в галузі охорони об'єктів ІВ в Інтернет не повною мірою відповідає характеру інформаційних об’єктів і не враховує можливості сучасних технологій по неправомірному доступу і використанню цих об’єктів; для ефективного захисту об’єктів ІВ в інформаційних системах необхідне поєднання правових методів і методів, що забезпечують інформаційну безпеку. Передусім це відноситься до об’єктів ІВ, які представляють комерційну таємницю.

Поряд із зростанням визнання і регулювання прав НМА у майбутньому, увагу буде зосереджено на підвищенні рівня глобалізації і гармонізації цього питання. Це – неминуче у світлі все більшого впливу міжнародних і регіональних систем регулювання прав НМА на національні системи. Пріоритетним напрямом удосконалення міжнародної системи регулювання прав НМА стане посилення ролі та впливу багатосторонніх домовленостей в межах глобальної торгової системи СОТ.

Таким чином, удосконалення системи регулювання прав НМА в Україні має ґрунтуватись як на його універсальних напрямах (система протидії недобросовісній конкуренції, забезпечення захисту об’єктів ІВ в інформаційних мережах, удосконалення оцінювання вартості їх прав), так і спеціальних, що обумовлені наявністю таких проблем як недосконалість законодавчо-нормативної бази щодо розподілу прав у сфері охорони і використання результатів науково-технічної діяльності, незначний попит національної промисловості на продукцію винахідницької діяльності, занепад патентних підрозділів підприємств тощо. Розвиток національної системи регулювання прав ІВ буде відбуватися в умовах посилення впливу багатосторонніх домовленостей, насамперед Угоди ТРІПС, що обумовлює необхідність реалізації комплексу заходів на законодавчо-нормативному, інституціональному та підприємницькому рівнях.

Висновки. Таким чином, на підставі вищезазначеного можна зробити наступні висновки: у зв’язку із розширенням можливостей використання об’єктів НМА у нових високотехнологічних сферах, у тому числі в умовах глобальних мереж, а також у зв’язку із появою нових об’єктів існує необхідність створення нових підходів до вирішення проблеми регулювання прав НМА на міжнародному, регіональному та національному рівнях; регіональні та міжнародні системи регулювання прав НМА регулюють тільки питання щодо визнання прав НМА, тобто процедура виконання відповідних норм, визначається винятково за національним законодавством; в умовах глобалізації основні зусилля повинні бути спрямовані не стільки на розробку практичних механізмів заборони використання об’єктів ІВ, а на розробку нових принципів економічного врегулювання відносин всіх суб’єктів ринку у цій сфері. На сьогодні існують певні правові та організаційні проблеми функціонування міжнародних, регіональних та національних систем регулювання прав НМА, які полягають в наступному: наявність між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, двосторонніх та регіональних угод, які містять зобов’язання, що виходять за мінімальні рамки Угоди ТРІПС; спрямованість правових норм на забезпечення правового режиму об’єктів, а не регулювання прав суб’єктів; значна кількість діючих регіональних угод, які деформують національні системи; відсутність у багатьох країнах спеціалізованого судового органу з питань ІВ.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.    Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Додаток 1С до Угоди про заснування Світової організації торгівлі). (2005).  URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/981_018#Text.

2.    Міжнародна асоціація з охорони промислової власності (AIPPI). (2024). URL: https://www.aippi.org/.

3.     Міжнародна федерація винахідницьких організацій (IFIA). (2024). URL: https://www.ifia.com/.

4.    Міжнародна федерація патентних повірених (FICPI). (2024).URL: https://ficpi.org/.

5.    Міжнародна асоціація власників товарних знаків (INTA). (2024). URL: https://www.inta.org/.

6.    Міжнародна федерація виробників фонограм (IFPI). (2024). URL: https://www.ifpi.org/.

7.    Міжнародна конвенція товариств авторів і композиторів (CISAC). (2024). URL: https://www.cisac.org/.

8.     Європейське патентне відомство (ЄПВ).(2024). URL: https://www.epo.org/en.

9.    Африканська організація інтелектуальної власності (OAPI).(2024). URL: http://www.oapi.int/.

10. Африканська регіональна організація з промислової власності (ARIPO). (2024).URL: https://www.aripo.org/.

11. Угода США, Мексики та Канади (USMCA). (2024). URL: https://ustr.gov/trade-agreements/free-trade-agreements/united-states-mexico-canada-agreement.

12.  Центральноамериканська угода з охорони промислової власності (UIA). (2024). URL: https://uia.org/.

13. Угода про субрегіональну інтеграцію країн Андської групи. (2024). URL: https://investmentpolicy.unctad.org/international-investment-agreements/treaty-files/3107/download.  

14. Відомство з інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO). (2024). URL: https://www.euipo.europa.eu/en.

15.