Центр Консалтингу

  • Еволюція концепції інтелектуальної власності: міжнародний аспект

  • Всі публікації
Єременко А.В. // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Вип. 12. - К.: КНЕУ, 2004.

Термін «інтелектуальна власність» не є новим, його було введено французьким законодавством кінця XVIII ст. і пов'язаний він з теорією природного права, відповідно до якого право автора на творчий результат є його природним правом і існує незалежно від факту визнання цього права владою держави, Природне право одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дені Дідро, Поль Анрі Гольбах, Клод Адріан Гельвецій, Жан-Жак Руссо).
Права інтелектуальної власності практично відразу набули міжнародного значення. Загальні правила обов'язкового характеру необхідні для створення стабільної та передбачуваної ситуації як для авторів, так і для користувачів. До середини XIX сторіччя ще не існувало загального і ефективного захисту на винаходи, книги, картини. Це не означає, що раніше права на результати творчої, інтелектуальної діяльності людини були зовсім незахищеними. Захищалися лише права окремих людей. Відбувалося це тому, що такого захисту ніхто не вимагав. Захист був індивідуальним і здійснювався вибірково, тільки щодо тих людей, які одержали милість від володаря. Захист було спрямовано на особистість, а не на об'єкт; не на винаходи або книги, а на право писати, малювати, винаходити. У ті часи ринок літературних, художніх творів, винаходів був вузьким і обмеженим. Захищати права на винаходи було простіше, ніж тепер. Володар даної території міг своїм указом дозволити використання винаходу лише одній людині і заборонити його всім іншим. Той, хто порушив цю заборону, зазнавав покарання як злочинець. Майже така ж ситуація була і на ринку авторської продукції: авторська продукція не продавалася, як це відбувається нині, масово, одночасно в різних країнах. За кордон твори мистецтва вивозилися одиницями. Саме тому не було потреби в спеціальній системі захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Протягом кінця XIX ст. та у XX сторіччі в міжнародних конвенціях були закріплені правила та норми, які повинні підтримувати певну рівновагу між правами авторів та інтересами користувачів інтелектуальної власності. Коли в XIX ст. створювалася міжнародна система інтелектуальної власності в літературній і винахідницькій діяльності ключову роль грали індивідуальні автори і винахідники. Необхідність охороняти їх права стала політичним і ідеологічним обґрунтовуванням початку переговорів стосовно перших основних угод про охорону прав інтелектуальної власності. Поступово, вже в XX ст. творча праця талановитих людей розширювалася в міру зростання рівня освіти населення. В XIX ст. і на початку XX ст. найкрупніші товаровиробники були у вугільній, сталеливарній і автомобільній промисловості. В XIX ст. в індустріально розвинених країнах виникло усвідомлення того, що охорона інтелектуальної власності тільки на національному рівні недостатня. При такому рівні охорони стимули до розвитку обмежувалися отриманням прибутку, який можна було одержати лише в межах однієї країни. Роботи авторів творів і винахідники з невеликих країн відтворювалися у всьому світі, але винагороду за них вони одержували тільки на національному ринку. Саме з цієї причини інтернаціоналізація охорони інтелектуальної власності стала швидко розвиватися. У березні 1883р. було створено Паризьку конвенцію з охорони промислової власності. У вересні 1886 р. у Берні була укладена конвенція з охорони літературних і художніх творів. У квітні 1891 р. у Мадриді була укладена третя міжнародна угода — «Про міжнародну реєстрацію знаків». Наслідком цього стало підписання в липні 1967 р. у Стокгольмі Конвенції, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ). Конвенція набрала сили в 1970 р. Головними цілями ВОІВ є сприяння охорони інтелектуальної власності у всіх країнах і забезпечення адміністративного співробітництва між Паризьким і Бернським союзами, що займаються питаннями інтелектуальної власності.
По мірі розвитку міжнародної охорони інтелектуальної власності шляхом ухвалення міжнаціональних договорів ставало очевидним, що одних договорів недостатньо, оскільки відбувалося масове і непотрібне дублювання заходів з реєстрації одних і тих же товарних знаків і винаходів в патентних бюро і інших службах в багатьох країнах. Зважаючи на швидке зростання об'єму науково-технічної інформації виникла необхідність в наявності бібліотечних фондів і експертного персоналу, послуги якого були потрібні для встановлення новизни і обґрунтованості патентної заявки. В цілях централізації роботи в даній галузі, уникнення дублювання зусиль і для обміну досвідом були створені міжнародні адміністративні служби. Адміністративна сторона процесу інтернаціоналізації охорони інтелектуальної власності продовжує швидко розвиватися. Одночасно йде процес повсюдного впровадження англійської мови для використання в товарних знаках і в патентній реєстрації з метою уникнення коштовного перекладу технічних матеріалів на десятки мов.
Відбулися також серйозні зміни, що стосуються розширення поняття інтелектуальної власності і термінології, яка пов'язана з нею. У свій час широко використовувався термін «промислова власність» для позначення галузі, що охоплює патентне право, права на промислові зразки, комерційну таємницю, товарні знаки і питання недобросовісної конкуренції. Авторське право в цей термін не входило. Але зараз цей термін рідко застосовується і замінюється більш широким поняттям «інтелектуальна власність», в яке включається весь зміст терміну «промислова власність» плюс авторське право і суміжні права. Авторське право розширилося і охопило програмне комп'ютерне забезпечення. Виникли нові галузі правової охорони, як, наприклад, охорона топологій інтегральних мікросхем, що по суті є гібридом авторського і патентного права. Законодавство про товарні знаки набуло значущості в галузях, які раніше охоронялися лише авторським правом.
На час заснування ВОІВ в поняття «інтелектуальна власність» входили: наукові, літературні і художні твори; виконавча діяльність артистів, звукозапис, радіо - і телевізійні передачі; винаходи в усіх сферах людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки; товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; захист від недобросовісної конкуренції. Крім того, охороні підлягають і інші права, що стосуються інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. Країни, що є членами ВОІВ. повинні забезпечити охорону прав інтелектуальної власності, проте перелік об'єктів, що охороняються визначається з числа перерахованих на розсуд країни.
Термін «промислова власність» носить досить умовний характер. Мова йде не про традиційні об'єкти промислового виробництва (товари, промислова продукція), а винятково про об'єкти, які зазначені у Статті 1 (2) Паризької конвенції про охорону промислової власності, а саме: патенти на винаходи; корисні моделі; промислові зразки; торгові марки; фірмові найменування; географічні зазначення походження товарів. Використання терміну «промислова власність» пояснюється тим, що перелічені об'єкти оцінюються з погляду їх промислової значущості, економічної ефективності, одержання прибутку при їх використанні у виробничій діяльності. У статті 1 (2) Паризької конвенції також відзначена необхідність припинення недобросовісної конкуренції. Однак це слід розуміти не як визнання недобросовісної конкуренції об'єктом промислової власності, а як обов'язкове для всіх країн-членів Конвенції виконання дій, які повинні усунути подібну практику.
Інтелектуальний товар на ринку фігурує у вигляді патенту, що закріплює права на винаходи та ліцензій, які надають за певну плату права на використання винаходу. При цьому власник патенту може розпоряджатися долею винаходу у такий спосіб: організувати виробництво по випуску запатентованих, товарів, продати патент або укласти ліцензійну угоду, прийнятну для двох сторін.
Звідси можна зробити висновок, що право на об'єкти промислової власності регулюють майнові, а також пов'язані з ними немайнові, відносини, що виникають у випадку створення і використання винаходів, корисних моделей і промислових зразків.
Питання охорони промислової власності ґрунтуються на досить солідній інституційній базі, яка складає цілу низку конвенцій (понад 15 документів), що протягом більше ніж сторіччя розроблялися та переглядалися.
Найдавнішою конвенцією авторського права є Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів (1886 р.). Авторське право є юридичним терміном на позначення прав, наданих авторам літературних і художніх творів. Основною функцією авторського права є захист літературних і художніх творів. До числа творів, охоплюваних авторським правом, належать: романи, поеми, п'єси, довідкові видання, газети і комп'ютерні програми; бази даних; фільми, музичні та хореографічні твори; картини, малюнки, фотографії і скульптури; твори архітектури, а також рекламний живопис, географічні карти і креслення тощо. У англомовному світі авторське право замінюється терміном «копірайт» (copyright від англ. слів copy — копія, right — право), яке ще раз підкреслює, що дозвіл на копіювання об'єктів інтелектуальної власності може дати тільки його автор.
Слід зазначити, що не кожен результат інтелектуальної праці, навіть геніальна ідея, є інтелектуальною власністю. Ідеї самі по собі не можуть бути предметом захисту, доки вони не будуть матеріалізовані у відповідних текстах, малюнках, схемах, діаграмах, відео- або аудіозаписах тощо. Або, наприклад, якщо створений сюжет, він не буде захищений авторським правом доти, поки ви не висловите його, наприклад, у синопсисі або у творі. І інші письменники можуть створювати нові твори, які побудовані на цьому сюжеті.
Згідно Бернської конвенції власник авторського права може використовувати свій твір за власним бажанням та вправі забороняти іншим користування ним без його згоди. Такі права мають назву ексклюзивних прав. Також авторські права поділяються на два типи прав: економічні права та моральні права.
Економічні права дозволяють власнику прав отримати фінансову винагороду від використання його твору, а моральні права завжди залишаються з творцем авторського права незалежно від економічних прав.
Програмні засоби до самого останнього часу захищалися відповідно до норм звичайного авторського права. В останні десятиріччя більшість промислово-розвинених країн прийняли спеціальні закони, що передбачають реєстрацію програм. Проте, реєстрація не є строго обов'язковою, оскільки програма, а також бази даних, як об'єкт авторського права, незалежно від факту реєстрації захищаються чинним законодавством.
Інститут авторського права призначений для заохочення інтелектуальної діяльності, забезпечення правового захисту її результатів, закріплення за автором виключних прав на охорону створених продуктів і одержання прибутку.
Національне законодавство конкретної країни не може передбачити охорону авторського та суміжних прав в інших країнах. Тому з метою гарантувати охорони авторського та суміжних прав в іноземних країнах і створена міжнародна система охорони цих прав.
Охарактеризовані вище міжнародні конвенції, договори та угоди, які стосуються окремих об'єктів охорони інтелектуальної власності. Але найвсеосяжнішою і багатосторонньою угодою з інтелектуальної власності є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності — ТРІПС (TRIPS — Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights). Вона встановлює спеціальний режим інтелектуальної власності. Частина відповідних міжнародно-правових норм була конвенційно закріплена вперше, частина — запозичена із конвенцій, укладених під егідою ВОІВ, в першу чергу із Паризької, Бернської та Римської конвенцій, а також із Вашингтонського Договору про інтегральні мікросхеми. Угода ТРІПС стала одним з найважливіших результатів Уругвайського раунду переговорів (1986 - 1994 pp.) у рамках Генеральної Угоди про Тарифи та Торгівлю (ГАТТ) і набрала чинності з 1 січня 1995 р. Виняткова цінність Угоди визначається принаймні такими двома фактами:
  • ставши органічно складовою пакета документів щодо створення Світової організації торгівлі, Угода значно розширила сферу регулювання міжнародних торговельно-екокомічних процесів;
  • базуючись на попередніх багатосторонніх міжнародних угодах з питань захисту окремих видів інтелектуальної власності. Угода суттєво вдосконалила систему захисту прав інтелектуальної власності, встановивши мінімальні стандарти щодо їх захисту.
Положення ТРІПС про впровадження норм Угоди являють собою перший і досить значний крок вперед у справі захисту прав інтелектуальної власності, тому що ані положення Паризької Конвенції про охорону промислової власності, ані положення Бернської Конвенції про захист прав на літературні та художні твори не містять положень, що детально б регламентувати впровадження стандартів правового захисту.
Не дивлячись на те, що до прийняття Маракеської Угоди вже 25 років існувала ВОІВ, однак комплексна угода щодо охорони об'єктів інтелектуальної власності була створена при ГАТТ, що можна пояснити дією наступних чинників:
  • процеси глобалізації в світовій економіці стимулювали поширення доступу на закордонні ринки і, відповідно, потребували підвищення мінімальних міжнародних стандартів захисту прав інтелектуальної власності;
  • значне збільшення питомої ваги високотехнологічних і наукомістких товарів у структурі світової торгівлі порівняно з минулим раундом переговорів;
  • зростання обсягів виробництва та реалізації (особливо на зарубіжних ринках) підробної продукції (насамперед відомих у всьому світі брендів) законних виробників;
  • збільшення тиску з боку відомих світових експортерів з вимогами захисту їхніх прав інтелектуальної власності на закордонних ринках;
  • неадекватність заходів захисту інтелектуальної власності в межах Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
З одного боку, гармонізація стандартів з охорони прав інтелектуальної власності здійснюватиметься легше в галузі патентів, тому що основні принципи тут є більш-менш схожими в різних країнах. Значно важче буде досягти гармонізації стандартів у галузі авторського права, дизайну та торгових марок, де фундаментальні питання в різних країнах розглядаються по-різному згідно з умовами національного ринку та їх політичних режимів. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності має гармонізуючий вплив на стандарти з охорони прав інтелектуальної власності в усьому світі.
Сьогодні основними виробниками об'єктів інтелектуальної власності є крупні міжнародні корпорації — це творці інтелектуальної власності (виробники програмного забезпечення, індустрія розваг, фармацевтичні компанії тощо), в яких працюють великі групи фахівців. Такі корпорації завжди сприяють ухваленню законодавства і укладанню угод, що захищають їхні інтереси. Традиційні товаровиробники в лобіюванні своїх інтересів переслідували часто несумісні цілі: відкриття зарубіжних ринків для своїх товарів, з одного боку, і обмеження конкуруючого з ними імпорту в свої країни — з іншого. Сучасні товаровиробники, наприклад, виробники комп'ютерів, більш зацікавлені у вільній торгівлі, ніж в протекціонізмі. Результатом розвитку вільної торгівлі стала поява основних регіональних зон вільної торгівлі (Європейського союзу) і регулюючих її правил, наприклад, Північно-американської угоди про свободу торгівлі (НАФТА), а також перегляд Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГАТТ) і його перетворення у Всесвітню торгову організацію (ВТО).
Глобалізація та лібералізація світової економіки посилюють взаємозалежність країн світу, що впливає на інтеграційні процеси. Зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку суспільства зумовлює необхідність належного ефективного правового забезпечення цієї діяльності та її економічного обґрунтування. Бурхливе зростання виробництва у всіх галузях промисловості і сільського господарства, розвиток міжнародної торгівлі й обмін науково-технічними досягненнями вимагали більш високого ступеня правового регулювання міжнародних відносин відносно інтелектуальної власності. За наших часів інтелектуальна власність здебільшого становить підґрунтя сучасного якісного виробництва промислової продукції, успішної роботи сільськогосподарських підприємств (наприклад, від використання добрив і сортів рослин часто залежить успіх або невдача окремого підприємства в різних країнах). Досвід показує, що, яке б широке коло прав не визначалося за міжнародними конвенціями, допоки характер і склад процесуальних прав не відповідає, розумним процесуальним приписам, не можна розраховувати на міжнародний ефективний захист прав інтелектуальної власності. І які б вичерпні і широкомасштабні конвенції стосовно визнання прав не приймалися, їхні позитивні наслідки дуже незначні. І відбувається це переважно з тієї причини, що добре розроблені правила про визнання норм права інтелектуальної власності втрачають свій ефект через недоліки внутрішнього процесуального законодавства держави. Головне, що від міжнародного захисту інтелектуальної власності виграють усі, і в підсумку саме споживачі в різних країнах.

  • Прокоментувати

Зареєструйтесь та увійдіть, щоб прокоментувати публікацію