Інтернаціональний характер інтелектуальної власності
- Всі публікації
Єременко А.В. // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць
молодих вчених та аспірантів. - Вип. 8. / Відп. ред. С.І. Дем'яненко. -
К.: КНЕУ, 2002.
Право інтелектуальної власності є однією з під галузей цивільного права, яка на сьогодні найшвидше розвивається та закріплюється на міжнародному рівні. У міжнародних угодах не лише визначаються основні характеристики більшості інститутів права інтелектуальної власності, а й детально регламентуються конкретні положення їх застосування у світовій торгівлі. Ці положення залишають відносно мало можливостей для варіацій на національному рівні. Так, міжнародні угоди з авторських прав містять положення, за якими авторське право має довічний строк дії плюс 50 років. Країни-учасники таких угод можуть уводити триваліший строк охорони, але скорочувати його не в змозі. І хоча вважається, що приєднання до таких угод – справа добровільна, країни, які не вступили у договірні відносини з охорони інтелектуальної власності, не можуть бути членами Всесвітньої торгової організації та, як правило, піддаються такому тиску з боку індустріально розвинених країн, що приєднання до угоди стає справою обов'язковою.
Міжнародний аспект права інтелектуальної власності має й інший вияв. У світовому співтоваристві одні країни є основними експортерами продуктів інтелектуальної власності, інші – основними імпортерами. Значна частка інтелектуальної власності створюється гігантськими багатонаціональними корпораціями, які зацікавлені в світовій охороні своїх прав.
У деяких галузях права одночасне знання міжнародного та зарубіжного права не є необхідністю. Наприклад, адвокат, який спеціалізується на карних справах, може досягти успіху, володіючи знаннями з кримінального права та процесу країни, в якій він практикує. Юристу, який спеціалізується на питаннях операцій з нерухомістю (таких як застава, продаж або оренда), не потрібно знати майнове право інших країн. Але спеціаліст з інтелектуальної власності постійно має справу з міжнародним і зарубіжним правом. Якщо його клієнт не вживає потрібних заходів для охорони інтелектуальної власності, він може втратити права на неї не тільки за законами своєї країни, але й за законами міжнародного права. І для того щоб ефективно контактувати із зарубіжними адвокатами по справах таких клієнтів, юрист повинен володіти достатніми знаннями з міжнародного права інтелектуальної власності.
Тому, на відміну від інших сфер юриспруденції, право інтелектуальної власності за своєю природою має інтернаціональний характер.
Переживши безпрецедентні системні трансформації у XX ст., світ вийшов на постіндустріальну модель розвитку, і сьогодні конкурентоспроможність країн визначається не статичною моделлю розвитку, пов'язаною із забезпеченістю матеріальними і трудовими ресурсами, а динамічною перевагою, з пріоритетом знань, інновацій та інформації.
Ще в останні десятиліття XX ст. змінилося уявлення щодо ключових чинників економічного розвитку. Світова господарська практика продемонструвала приклади, коли країни з багатими природними ресурсами залишалися бідними, а країни, бідні на природні ресурси, досягли високих економічних і соціальних показників. Сучасні промислово розвинені країни характеризуються усталеною внутрішньою та міжнародною конкурентоспроможністю, а найважливішими тенденціями, що визначають перспективи будь-якої економіки в епоху інформаційного суспільства та інтелектуальної економіки, стали інтелектуальні та у цілому гуманітарні складові економічної моделі. У світі відбувається не просто поступовий еволюційний перехід до нового економічного укладу, а глобальна неоекономічна революція, зумовлена технологічними, фінансовими та екологічними змінами, переходом на новітні наукоємні, високопродуктивні та гнучкі види виробництва, що затверджують домінування інтелектуальної економіки. Визначальними векторами зростання неоекономіки стали високоінтелектуальні галузі і новітні види виробництва, що базуються на гуманітарному капіталі як основному виробничому ресурсі новітнього технологічного укладу. Наприклад, такі країни, як Норвегія, Канада, Німеччина, Ірландія та Австрія, переорієнтували власну економіку на виробництво і використання сучасних знань, які на 50% і більше забезпечують зростання національного багатства. Фактично, це виробництво інтелектуального продукту за рахунок реалізації наукового потенціалу, так, у США частка працівників, які безпосередньо виконують виробничі операції, становить менше 10 %, в аграрному секторі працює 2,7 % сукупної робочої сили, а у видобувній промисловості — 1,4 %. Аналогічні пропорції характерні і для інших розвинених країн. Приріст ВВП у них на порядок випереджає приріст енергоспоживання.
У постіндустріальному суспільстві пріоритет належить новому самостійному, справді стратегічному і глобально конкурентоспроможному продукту – знанням та інформації. Постіндустріальна економіка має інноваційний характер, коли нові відкриття, винаходи, технології, товари і послуги з'являються не епізодично або спонтанно, а є результатом планового та прогнозованого шляху економічного розвитку. В інформаційному секторі найбільш конкурентоспроможної економіки США зайнятість ще у 1991 р. досягла 48,3 % і частка цього сектору продовжує збільшуватися. Інформаційні технології у 1995 р. забезпечили понад третину приросту в економіці США та 75 % доданої вартості у промисловості.
Глобальна інформатизація стає виразом сутності постіндустріального розвитку і ключовим технологічним викликом XXI ст. Відбувається інтенсивна переорієнтація інвестицій від розширення виробництва і нагромадження матеріальних активів на розвиток людського капіталу, де під людським капіталом розуміють здатність пропонувати неординарні рішення, а головним призначенням людського капіталу є створення та розповсюдження інновацій (продукту, технології, системи або структури управління).
Інтелектуальною економікою керує інтелектуальний капітал як сума знань усіх робітників компанії, що забезпечує її конкурентоспроможність.
У процесі формування та економічного функціонування інтелектуального ресурсу необхідно використовувати суспільні інформаційні фонди, а на результатах творчої інтелектуальної праці продукувати інноваційний ресурс. У ширшому розумінні створювати інтелект як ресурс розвитку – потенційну та реальну здатність нації підтримувати «творчу енергетику» в усіх сферах діяльності – науці, політиці, бізнесі, культурі. Якщо не створювати умов для розвитку інтелектуального капіталу, то очевидними є альтернативи: або змиритися із своєю неспроможністю створити конкурентоспроможну у глобальному сенсі економіку і жити без «постіндустріальних» та «інформаційних» претензій, або знайти шляхи структурного та технологічного оновлення економіки, здатної конкурувати на нових ринках, завойовувати і відстоювати свої позиції в окремих сферах економічної діяльності.
У першому випадку достатньою буде більш-менш ефективна експлуатація наявних природних ресурсів традиційними (індустріальними) технологіями. Частина «інтелекту» нації обслуговуватиме їх еволюційний розвиток, забезпечуватиме відповідні управлінські моделі та відтворюватиме трудові ресурси, здатні копіювати чужі знання і, отже, адаптуватиметься до середніх стандартів цивілізованого життя. За таких умов суспільство звикає до інтелектуальної деградації за рахунок внутрішнього «відпливу інтелекту» з освіти, науки, культури у менш інтелектуальні сфери діяльності та «відпливу інтелекту» за кордон. Тобто посилюється тенденція деінтелектуалізації розвитку суспільства.
Якщо орієнтуватися на універсальні постіндустріальні цінності, а не сліпо наслідувати досвід окремих країн, можна не тільки зберегти традиційно сильну національну освіту, а й значно підвищити конкурентоспроможність фірм та їх вплив на інтелектуальний капітал на світовому ринку. І чи не найскладнішою є проблема адаптації до глобальної експансії у духовній (гуманітарній) сфері.
Детального вивчення, безумовно, потребують низка проблем, пов'язаних з Internet, де щоденно працюють 7 млн. сайтів, способи електронної торгівлі, обсяг якої сягає близько 3 трлн дол. США, а також системи, пов'язані з біотехнологіями (створення нових ліків для боротьби із старінням), на розгляд спорів з питань інтелектуальної власності, зокрема щодо ліків, власних імен, географічних назв, торгових марок тощо. Розвиток технологій і телекомунікацій сприяє створенню рівноправних умов для розвинених країн і країн, що розвиваються.
В Україні склалися передумови для інтенсивного розвитку інформаційних технологій та формування глобального інформаційного співтовариства. Зростання кількості користувачів мережею Internet в Україні надзвичайно стрімке. Так, у грудні 2000 р. налічувалося 500 тис. – Internet користувачів, у червні 2001 р. – близько 750 тис, а в жовтні 2001 р. – 2 млн. Розвиток Українського сегменту Internet відбувається в контексті загальносвітового процесу, в якому останнім часом почали переважати нові тенденції. Так, за даними компаній «Nielsen/NetRatings» та «Ipsos rade», зараз у світі налічується близько 500 млн. Інтернет-користувачів. У минулому десятилітті світ отримав достатньо доказів такої глобалізації, а саме: вибух (наявність великої кількості) інформації, розвиток нових форм торгівлі, науково-дослідний та культурний обмін. Ідеї та знання проходять повз державні кордони, чому сприяє і туризм. Усе це об'єднує різних людей, різні нації, територіально розташовані на великий віддалі одна від одної. Інтелектуальний обмін, інформаційні технології, нові галузі промисловості, зокрема програмне забезпечення комп'ютерів, індустрія розваг, електронна торгівля, нині є невід'ємною частиною економічного зростання як фірми, компанії, так і країни в цілому. Сьогодення дедалі більше переконує, що в сучасних умовах досягнення оптимальності народногосподарської діяльності, створення новітнього технологічного та інноваційного базису забезпечує соціально-економічний і духовний прогрес. Класичне індустріальне суспільство відходить у минуле. На першому плані стають ідеї, які стали основним джерелом конкурентоспроможності. Однак ідеї, допоки не перетворяться на матеріальні речі, не мають великого значення.
Поступальний розвиток науки, освіти, культури, техніко-економічного комплексу – найважливіший критерій цивілізаційного прогресу в історії людства. У цьому критерії віддзеркалюються інтелектуальний потенціал суспільства, здобутки розуму. Тому найважливіше та найперше завдання – дослідити можливості створення бізнес-середовища, в якому творчий потенціал суспільства може розвиватися якнайповніше. Сьогодні потужність нації не визначається тільки розмірами території країни, природними ресурсами чи спроможністю її збройних сил. Конкурентні переваги, національна безпека залежать від стандарту, яким користуються під час виготовлення продукції, досягнення якості товарів, термінів їхньої придатності, можливості мати доступ до нових ідей і технологій Отже, інтелектуальна власність є одним із важливих інструментів для створення багатства суспільства, тому її охороні приділяють все більшу увагу. А ефективність охорони залежить від розуміння переваг створення системи інтелектуальної власності.
Розвиток технологічного середовища в світі актуалізує систему інтелектуальної власності. З одного боку, ця система реагує на вимоги економіки, з іншого – з'являються нові проблеми, пов'язані з традиційними знаннями, біотехнологіями, відомостями про генетичні ресурси. Монопольні права на ці види інтелектуальної власності стають актуальними для політиків, юристів і бізнесменів. Існуюча система охорони інтелектуальної власності не може задовольнити потреби майбутнього, де пріоритетами стають нові об'єкти інтелектуальної власності. Об'єктивною необхідністю є створення ефективної правової бази захисту інтелектуальної власності, яка стає важливим чинником економічного, політичного та культурного життя націй. Тому, на наш погляд, все більшої актуальності набувають ефективність законодавства та правового регулювання, гарантованість щодо збереження і примноження інтелектуального потенціалу. І насамперед це стосується України.
Поступальний розвиток науки, освіти, культури, техніко-технологічного комплексу – найважливіший критерій цивілізаційного прогресу в історії людства. У цьому критерії віддзеркалюються інтелектуальний потенціал суспільства, здобутки розуму. Значення і роль цього чинника не мають національних кордонів, він дедалі більше перетворюється на вирішальний рушій, стає закономірністю людського поступу в нинішньому і віддаленому майбутньому. Саме від наявного інтелектуального потенціалу суспільства, рівня його матеріальної та духовної культури значною мірою залежить розв'язання цілісного комплексу взаємозв'язаних соціально-економічних, науково-технічних і технологічних проблем.
Право інтелектуальної власності є однією з під галузей цивільного права, яка на сьогодні найшвидше розвивається та закріплюється на міжнародному рівні. У міжнародних угодах не лише визначаються основні характеристики більшості інститутів права інтелектуальної власності, а й детально регламентуються конкретні положення їх застосування у світовій торгівлі. Ці положення залишають відносно мало можливостей для варіацій на національному рівні. Так, міжнародні угоди з авторських прав містять положення, за якими авторське право має довічний строк дії плюс 50 років. Країни-учасники таких угод можуть уводити триваліший строк охорони, але скорочувати його не в змозі. І хоча вважається, що приєднання до таких угод – справа добровільна, країни, які не вступили у договірні відносини з охорони інтелектуальної власності, не можуть бути членами Всесвітньої торгової організації та, як правило, піддаються такому тиску з боку індустріально розвинених країн, що приєднання до угоди стає справою обов'язковою.
Міжнародний аспект права інтелектуальної власності має й інший вияв. У світовому співтоваристві одні країни є основними експортерами продуктів інтелектуальної власності, інші – основними імпортерами. Значна частка інтелектуальної власності створюється гігантськими багатонаціональними корпораціями, які зацікавлені в світовій охороні своїх прав.
У деяких галузях права одночасне знання міжнародного та зарубіжного права не є необхідністю. Наприклад, адвокат, який спеціалізується на карних справах, може досягти успіху, володіючи знаннями з кримінального права та процесу країни, в якій він практикує. Юристу, який спеціалізується на питаннях операцій з нерухомістю (таких як застава, продаж або оренда), не потрібно знати майнове право інших країн. Але спеціаліст з інтелектуальної власності постійно має справу з міжнародним і зарубіжним правом. Якщо його клієнт не вживає потрібних заходів для охорони інтелектуальної власності, він може втратити права на неї не тільки за законами своєї країни, але й за законами міжнародного права. І для того щоб ефективно контактувати із зарубіжними адвокатами по справах таких клієнтів, юрист повинен володіти достатніми знаннями з міжнародного права інтелектуальної власності.
Тому, на відміну від інших сфер юриспруденції, право інтелектуальної власності за своєю природою має інтернаціональний характер.
Переживши безпрецедентні системні трансформації у XX ст., світ вийшов на постіндустріальну модель розвитку, і сьогодні конкурентоспроможність країн визначається не статичною моделлю розвитку, пов'язаною із забезпеченістю матеріальними і трудовими ресурсами, а динамічною перевагою, з пріоритетом знань, інновацій та інформації.
Ще в останні десятиліття XX ст. змінилося уявлення щодо ключових чинників економічного розвитку. Світова господарська практика продемонструвала приклади, коли країни з багатими природними ресурсами залишалися бідними, а країни, бідні на природні ресурси, досягли високих економічних і соціальних показників. Сучасні промислово розвинені країни характеризуються усталеною внутрішньою та міжнародною конкурентоспроможністю, а найважливішими тенденціями, що визначають перспективи будь-якої економіки в епоху інформаційного суспільства та інтелектуальної економіки, стали інтелектуальні та у цілому гуманітарні складові економічної моделі. У світі відбувається не просто поступовий еволюційний перехід до нового економічного укладу, а глобальна неоекономічна революція, зумовлена технологічними, фінансовими та екологічними змінами, переходом на новітні наукоємні, високопродуктивні та гнучкі види виробництва, що затверджують домінування інтелектуальної економіки. Визначальними векторами зростання неоекономіки стали високоінтелектуальні галузі і новітні види виробництва, що базуються на гуманітарному капіталі як основному виробничому ресурсі новітнього технологічного укладу. Наприклад, такі країни, як Норвегія, Канада, Німеччина, Ірландія та Австрія, переорієнтували власну економіку на виробництво і використання сучасних знань, які на 50% і більше забезпечують зростання національного багатства. Фактично, це виробництво інтелектуального продукту за рахунок реалізації наукового потенціалу, так, у США частка працівників, які безпосередньо виконують виробничі операції, становить менше 10 %, в аграрному секторі працює 2,7 % сукупної робочої сили, а у видобувній промисловості — 1,4 %. Аналогічні пропорції характерні і для інших розвинених країн. Приріст ВВП у них на порядок випереджає приріст енергоспоживання.
У постіндустріальному суспільстві пріоритет належить новому самостійному, справді стратегічному і глобально конкурентоспроможному продукту – знанням та інформації. Постіндустріальна економіка має інноваційний характер, коли нові відкриття, винаходи, технології, товари і послуги з'являються не епізодично або спонтанно, а є результатом планового та прогнозованого шляху економічного розвитку. В інформаційному секторі найбільш конкурентоспроможної економіки США зайнятість ще у 1991 р. досягла 48,3 % і частка цього сектору продовжує збільшуватися. Інформаційні технології у 1995 р. забезпечили понад третину приросту в економіці США та 75 % доданої вартості у промисловості.
Глобальна інформатизація стає виразом сутності постіндустріального розвитку і ключовим технологічним викликом XXI ст. Відбувається інтенсивна переорієнтація інвестицій від розширення виробництва і нагромадження матеріальних активів на розвиток людського капіталу, де під людським капіталом розуміють здатність пропонувати неординарні рішення, а головним призначенням людського капіталу є створення та розповсюдження інновацій (продукту, технології, системи або структури управління).
Інтелектуальною економікою керує інтелектуальний капітал як сума знань усіх робітників компанії, що забезпечує її конкурентоспроможність.
У процесі формування та економічного функціонування інтелектуального ресурсу необхідно використовувати суспільні інформаційні фонди, а на результатах творчої інтелектуальної праці продукувати інноваційний ресурс. У ширшому розумінні створювати інтелект як ресурс розвитку – потенційну та реальну здатність нації підтримувати «творчу енергетику» в усіх сферах діяльності – науці, політиці, бізнесі, культурі. Якщо не створювати умов для розвитку інтелектуального капіталу, то очевидними є альтернативи: або змиритися із своєю неспроможністю створити конкурентоспроможну у глобальному сенсі економіку і жити без «постіндустріальних» та «інформаційних» претензій, або знайти шляхи структурного та технологічного оновлення економіки, здатної конкурувати на нових ринках, завойовувати і відстоювати свої позиції в окремих сферах економічної діяльності.
У першому випадку достатньою буде більш-менш ефективна експлуатація наявних природних ресурсів традиційними (індустріальними) технологіями. Частина «інтелекту» нації обслуговуватиме їх еволюційний розвиток, забезпечуватиме відповідні управлінські моделі та відтворюватиме трудові ресурси, здатні копіювати чужі знання і, отже, адаптуватиметься до середніх стандартів цивілізованого життя. За таких умов суспільство звикає до інтелектуальної деградації за рахунок внутрішнього «відпливу інтелекту» з освіти, науки, культури у менш інтелектуальні сфери діяльності та «відпливу інтелекту» за кордон. Тобто посилюється тенденція деінтелектуалізації розвитку суспільства.
Якщо орієнтуватися на універсальні постіндустріальні цінності, а не сліпо наслідувати досвід окремих країн, можна не тільки зберегти традиційно сильну національну освіту, а й значно підвищити конкурентоспроможність фірм та їх вплив на інтелектуальний капітал на світовому ринку. І чи не найскладнішою є проблема адаптації до глобальної експансії у духовній (гуманітарній) сфері.
Детального вивчення, безумовно, потребують низка проблем, пов'язаних з Internet, де щоденно працюють 7 млн. сайтів, способи електронної торгівлі, обсяг якої сягає близько 3 трлн дол. США, а також системи, пов'язані з біотехнологіями (створення нових ліків для боротьби із старінням), на розгляд спорів з питань інтелектуальної власності, зокрема щодо ліків, власних імен, географічних назв, торгових марок тощо. Розвиток технологій і телекомунікацій сприяє створенню рівноправних умов для розвинених країн і країн, що розвиваються.
В Україні склалися передумови для інтенсивного розвитку інформаційних технологій та формування глобального інформаційного співтовариства. Зростання кількості користувачів мережею Internet в Україні надзвичайно стрімке. Так, у грудні 2000 р. налічувалося 500 тис. – Internet користувачів, у червні 2001 р. – близько 750 тис, а в жовтні 2001 р. – 2 млн. Розвиток Українського сегменту Internet відбувається в контексті загальносвітового процесу, в якому останнім часом почали переважати нові тенденції. Так, за даними компаній «Nielsen/NetRatings» та «Ipsos rade», зараз у світі налічується близько 500 млн. Інтернет-користувачів. У минулому десятилітті світ отримав достатньо доказів такої глобалізації, а саме: вибух (наявність великої кількості) інформації, розвиток нових форм торгівлі, науково-дослідний та культурний обмін. Ідеї та знання проходять повз державні кордони, чому сприяє і туризм. Усе це об'єднує різних людей, різні нації, територіально розташовані на великий віддалі одна від одної. Інтелектуальний обмін, інформаційні технології, нові галузі промисловості, зокрема програмне забезпечення комп'ютерів, індустрія розваг, електронна торгівля, нині є невід'ємною частиною економічного зростання як фірми, компанії, так і країни в цілому. Сьогодення дедалі більше переконує, що в сучасних умовах досягнення оптимальності народногосподарської діяльності, створення новітнього технологічного та інноваційного базису забезпечує соціально-економічний і духовний прогрес. Класичне індустріальне суспільство відходить у минуле. На першому плані стають ідеї, які стали основним джерелом конкурентоспроможності. Однак ідеї, допоки не перетворяться на матеріальні речі, не мають великого значення.
Поступальний розвиток науки, освіти, культури, техніко-економічного комплексу – найважливіший критерій цивілізаційного прогресу в історії людства. У цьому критерії віддзеркалюються інтелектуальний потенціал суспільства, здобутки розуму. Тому найважливіше та найперше завдання – дослідити можливості створення бізнес-середовища, в якому творчий потенціал суспільства може розвиватися якнайповніше. Сьогодні потужність нації не визначається тільки розмірами території країни, природними ресурсами чи спроможністю її збройних сил. Конкурентні переваги, національна безпека залежать від стандарту, яким користуються під час виготовлення продукції, досягнення якості товарів, термінів їхньої придатності, можливості мати доступ до нових ідей і технологій Отже, інтелектуальна власність є одним із важливих інструментів для створення багатства суспільства, тому її охороні приділяють все більшу увагу. А ефективність охорони залежить від розуміння переваг створення системи інтелектуальної власності.
Розвиток технологічного середовища в світі актуалізує систему інтелектуальної власності. З одного боку, ця система реагує на вимоги економіки, з іншого – з'являються нові проблеми, пов'язані з традиційними знаннями, біотехнологіями, відомостями про генетичні ресурси. Монопольні права на ці види інтелектуальної власності стають актуальними для політиків, юристів і бізнесменів. Існуюча система охорони інтелектуальної власності не може задовольнити потреби майбутнього, де пріоритетами стають нові об'єкти інтелектуальної власності. Об'єктивною необхідністю є створення ефективної правової бази захисту інтелектуальної власності, яка стає важливим чинником економічного, політичного та культурного життя націй. Тому, на наш погляд, все більшої актуальності набувають ефективність законодавства та правового регулювання, гарантованість щодо збереження і примноження інтелектуального потенціалу. І насамперед це стосується України.
Поступальний розвиток науки, освіти, культури, техніко-технологічного комплексу – найважливіший критерій цивілізаційного прогресу в історії людства. У цьому критерії віддзеркалюються інтелектуальний потенціал суспільства, здобутки розуму. Значення і роль цього чинника не мають національних кордонів, він дедалі більше перетворюється на вирішальний рушій, стає закономірністю людського поступу в нинішньому і віддаленому майбутньому. Саме від наявного інтелектуального потенціалу суспільства, рівня його матеріальної та духовної культури значною мірою залежить розв'язання цілісного комплексу взаємозв'язаних соціально-економічних, науково-технічних і технологічних проблем.
Прокоментувати